90 років початку масового розкуркулення: як Компартія знищила селянина-власника

419
Розкуркулення селянина Ємця в одному з сіл Донецької області, 1930 рік. Автор зйомки: Железняк. 4-017901 ЦДКФФА України імені Гордія Пшеничного
Розкуркулення селянина Ємця в одному з сіл Донецької області, 1930 рік. Автор зйомки: Железняк. 4-017901 ЦДКФФА України імені Гордія Пшеничного

30 січня 1930 року вийшла постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…». Цей документ запустив на повну процес репресій проти селян, який більшовики назвали «розкуркуленням».

До 90-ї річниці початку тотального винищення в СРСР приватних селянських господарств Радіо Свобода розпочинає спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціальний проєкт – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство». Розкажіть нам історії розкуркулення свого роду і ми опублікуємо їх.

Термін «розкуркулення» займав важливе місце у радянській ідеологічній системі: слово «куркуль» використовувалося як лайливе, у переліку книг для обов’язкового читання школярів були казки і повісті про жорстоких «глитаїв», які «експлуатували бідняків», а за деякими із них, як от історія про піонера Павлика Морозова, «який виступив проти куркульства в особі свого батька і героїчно загинув», ставили спектаклі і знімали художні фільми.

За цією пропагандистською «завісою» радянська влада надійно сховала правду про свою війну із селянством – дрібними приватними сільгоспвиробниками, які не піддалися на маніпулятивні гасла більшовиків.

Плани Леніна та Сталіна про знищення приватної власності і переведення усіх ресурсів, засобів виробництва та матеріальних цінностей під прямий контроль керованої Компартією державної машини наштовхнулися на спротив українського селянства.

Селяни не могли зрозуміти, про яку «свободу» говорять комуністи, якщо їх фактично примушують віддати землю, худобу, реманент у так звану «колективну власність», а також і вирощене ними зерно.

Комуністичні пропагандисти і агітатори виявилися безсилими в тому, щоб зламати раціоналізм хліборобів і «заманити» їх до колгоспів.

Лють Сталіна

Попри те, що ЧК і НКВС арештовували відвертих «противників лінії партії», влаштовували їм показові суди, а багатьох і розстрілювали, українські селяни продовжували саботувати колективізацію і «зривати плани продрозверстки», не виконуючи «норми» здавання хліба державі.

Це розлютило генерального секретаря Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) Йосипа Сталіна.

21 січня 1930 року в газеті «Красная звезда» виходить стаття «До питання про політику ліквідації куркульства як класу», у якій Сталін, по-суті, дає дозвіл на застосування найжорстокіших методів подолання спротиву селян-власників.

Йосип Сталін у своєму кабінеті у Кремлі

Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку Йосип Сталін

«Не можна витіснити куркульство як клас заходами податкового і всякого іншого обмеження, залишаючи в руках цього класу знаряддя виробництва з правом вільного користування землею. Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку.

Без цього немислима ніяка серйозна, а тим більше суцільна колективізація села. Це добре зрозуміли бідняки і середняки нашого села, які громлять куркульство і здійснюють суцільну колективізацію.

Отже, нинішня політика партії на селі є поворот від старої політики обмеження (і витіснення) капіталістичних елементів села до нової політики ліквідації куркульства як класу», – зазначив Сталін.

«Великому вождю» необхідно було повністю контролювати українське село, як головну житницю, оскільки продаж зерна за кордон мав принести кошти для реалізації сталінського плану «індустріалізації країни Рад».

І вже через тиждень, 30 січня 1930 року, у відповідності до вказівки вождя, з’являться постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах масової колективізації».

Операція «ліквідація»

Відповідно до цієї постанови Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, місцевим партійним органам влади наказали поділити усіх, хто підлягав розкуркуленню на три категорії:

  • на тих, кого треба ізолювати у концтаборах або розстріляти;
  • на тих, кого треба вислати у «віддалені місцевості» СРСР;
  • на тих, кого треба переселити на землі за межами колгоспів.

Повністю текст цієї постанови, як зазначає електронний ресурс Інституту історії НАНУ «Енциклопедія історії України», історики побачили тільки у 2000 році, коли у збірнику архівних документів «Трагедия советской деревни» надрукували копію, передану Архівом президента Росії – Російському державному архіву соціально-політичної історії.

Постанова Політбюро ВКП(б) наказувала:

  • безоплатно забрати землю і майно у селян, які не захотіли вступити у колгоспи;
  • 60 тисяч куркулів заслати до концтаборів;
  • 150 (без членів родин) тисяч осіб депортувати;
  • в табори з України відправити 15 тисяч «єдиноличников»;
  • депортувати з України до 35-ти тисяч куркулів;
  • майно репресованих підлягало конфіскації;
  • виселятися із домівок мали і усі члени родин репресованих.
Виселення родини розкуркуленого селянина. Донеччина, 1930 рік
Виселення родини розкуркуленого селянина. Донеччина, 1930 рік

Якщо ж хтось із «куркулів та підкуркульників» захоче залишитися на місці і попроситься у колгосп, то Політбюро КПРС наказувало за ними вести особливий нагляд, а для проживання їм надати «засоби виробництва в мінімально необхідних для ведення господарства розмірах».

Професор Станіслав Кульчицький у своїй статті про розкуркулення, опублікованій у електронній «Енциклопедія історії України», повідомляє, що операція «із ліквідації куркульства як класу» в Україні (тогочасній УСРР) здійснювалася чекістами у 29-ти адміністративних округах у період із 18 лютого до 10 березня 1930 року.

Як наголошують дослідники Національного Музею Голодомору-геноциду, операція проти «куркульства» носила характер справжньої воєнної операції. Активними виконавцями таємної постанови політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року стали компартійні комітети усіх рівнів, сільські партійні осередки, робітничий сільський актив.

В Україні велику роль у розкуркуленні відводилася комітетам незаможних селян («комнеземи»).

Але головну роль у здійсненні репресій проти куркулів відіграло ОДПУ, (​об’єднане державне політичне управління, політична спецслужба при Раді народних комісарів СРСР – ред.), або як його усі називали на російський лад – ОГПУ.

Цю спецслужбу створили 15 листопада 1923 року при НКВС для боротьби із «контреволюцією, шпигунами і чужими для радянської влади елементами». До 1926 року цією спецслужбою керував Фелікс Дзержинський, а далі – до 1934 року В’ячеслав Менжинський.

«Уповноважених» ОГПУ боялися усі – від місцевих керівників до селян. Цих уповноважених, зазвичай, присилали «з центру».

Спогади Ніни Ведмідь (Волошиної) 1925 року народження із села Гребінки Васильківського району Київської області:

«Нас розкуркулили. Вночі прийшли до нас. Ще малий брат був Володимир у колисці, його замотали в одіяло і винесли з хати. А там підвода стояла вже.Обрізали вервечки і матір зв’язали. Мене босеньку в батьків піджак замотали. Вкинули нас у віз і повезли. А це було вночі, а дорога була вже грузька, віз був драний і мене загубили, я випала з воза. Як мати стала кричати, що нема дитини, ну то вони вернулися, витягнули мене з цеї грязі. Везли нас і привезли на Рокитянську станцію. І там був пункт, де нас розгружали. А потім погрузили нас у поїзда. Мені якась жінка принесла пальтечко і черевички. І привезли в Архангельське нас – ліс, тайга, мороз…і вигрузили з поїзда. А нас у матері було ж троє. Старший брат із 23-го року він, а я із 25-го, а той маленький із 27-го. Ну куди ж вона піде в снігу із трьома малими дітьми. То вона почала так дико кричати. Аж там був неподалік барак, де були ті, кого раніше привезли. Вони почули да забрали нас».

Записала Ольга Вигодованець, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», Спогади про Голодомор 1932–1933 років

За три тижні у березні 1930 року більшовики провели операцію із «ліквідації контрреволюційного та антирадянського елементу та куркульства» у прикордонних округах. А у квітні вже куркулів «зачищали» у Глухівській, Ніжинській, Сталінській, Артемівській та Мелітопольській окрузі.

Розкуркулення проходило у декілька етапів і як спосіб розправи із непокірними селянами використовувався довгий час.

Щоб знайти підтримку на селі, радянська влада залучала до своїх операцій членів місцевих жителів, грала на людських емоціях та слабкостях і розпалювала ненависть всередині селянських громад.

Якщо з початку запровадження колективізації до розкуркулення земляків долучалися здебільшого люди, які мали лиху славу ледарів та гультяїв, а також захоплена ідеями побудови «справедливого соціалістичного ладу» молодь, то пізніше домінуючим мотивом став страх.

Діти відрікалися від батьків, щоб уникнути депортації чи виселення. У колгоспах почали практикувати на загальних зборах публічне зречення від родинних зв’язків із розкуркуленими.

Від селянина Йосипа Йосиповича Безпалька до ВУЦВК проти рішення Оріхівської селищної ради на Запоріжжі щодо висилки його на Соловки як сина куркуля від 14 лютого 1930 року.

Заява

Я, відповідно до постанови Оріхівської селищної ради, підлягаю висилці на Соловки як син колишнього куркуля-батька. До революції мені було 16 років, я ще не мав поняття дорослої людини про право власності та про експлуатацію людини над людиною. З 1922 р. по 1929 р. обкладався нормальним сільськогосподарським податком, жив самостійно і не був позбавлений виборчих прав. І тільки в 1929 р. до мого сільськогосподарського податку було додано 50%, а всього заплатив 97 руб. Таким чином ця цифра і обставини справи говорять за те, що у мене не куркульське господарство, і що я старої куркульської ідеології по своїй молодості ще не міг засвоїти, а засвоїв зовсім нову течію трудового народу, якої я і дотримуюся протягом 12 років.

Ніколи я не виступав проти заходів радянської влади, не був судимий і до цих пір не признавався шкідливим елементом радянської влади. Якщо мій батько вважається експлуататором, то я за це не повинен нести покарання, бо я особисто не був експлуататором і нічого спільного з ним не маю. А тому прошу Центральний виконавчий комітет звернути особливу увагу на неправильне моє виселення на Соловки».

Із збірника архівних документів за 1930 рік

«Виконали і перевиконали»

На кінець 1930 року в УСРР, як зазначає професор Кульчицький, опираючись на розсекречені архіви СБУ «було розкуркулено 70 407 селянських господарств. За межі республіки виселили 31 593 сім’ї (146 229 осіб). У північні райони СРСР з УСРР виселили 19 658 сімей (93 461 особу), а до Сибіру – 11 935 сімей (52 425 осіб)».

2 березня 1930 року виходить стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», в якій «вождь усіх трудящих» каже про «викривлення лінії партії і перегини на місцях». Тут Сталін застосував свою технологію перекладення відповідальності на інших за дії, які не можуть не викликати страх та неприйняття.

10 березня 1930 року з’являється постанова ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі». Партійні лідери розповідають, що розглянули скарги виселених і депортованих селян і спеціальна комісія встановила, що 9% від загальної кількості тих, хто скаржився, розкуркулили безпідставно.

Цим селянам дозволили повернутися і пообіцяли повернути майно.

Такий крок дещо зменшив соціальну напругу на селі. Однак одразу сповільнилися темпи колективізації, а найсміливіші почали виходити з колгоспів.

Нову хвилю розкуркулення підняв XII Всеукраїнский з’їзд рад, що проходив у Харкові в лютому-березні 1931 року. З’їзд ухвалив резолюцію із вимогою здійснити ліквідацію куркуля як класу.

Чекістська агентура вишукувала поміж селян – не лише серед самостійних власників, а й серед колгоспників – тих, кого можна було пограбувати і виселити.

До основної групи селян, яка мала бути розкуркулена, додали ще тих, кого внесли у списки голови колгоспів, партійні активісти. Причини могли бути різні – від небажання вступити в колгосп та ухиляння від сплати податків, так і особиста неприязнь.

Із розсекречених архівних матеріалів:

Окрутова бідняцько-батрацько-середняцька конференція винесла постанову про розкуркулення, яка була стверджена президією округового виконавчого комітету.

Зараз по всій окрузі провадиться масова робота, виносяться постанови про розкуркулення та почалось масове розкуркулення. У деяких районах: Золотоніському, Петрівському, Кам’янському, Іркліївському – розкуркулення вже закінчено. Є відомості про розкуркулення 688 господарств, яких батрацько-середняцькі маси розкуркулили дощенту. Опір з боку куркулів виявляється в тому, що куркулі ховають та нищать своє майно. Наприклад, в Ірклієвському районі один куркуль навіть зняв залізо з даху; а також починають тікати. Сільради, як правило, приймають найактивнішу участь у суцільній колективізації, розкуркуленні та підготовці до весняної засівної кампанії. Власне кажучи, вони з основними штабами цих міроприємств на селі. Але є ще окремі сільради (наприклад – Гречківка, Ребедайлівка та ін.), що не стоять на висоті. Зараз дано директиву, аби ці сільради, що не проводять правильної класової лінії, або байдуже ставляться до суцільної колективізації, переобирались.

Звітно-перевірочна кампанія сільрад проводиться, цілком ув’язуючись з суцільною колективізацією та підготовкою до посівкампанії.

Голова Шевченківського окрвиконкому
(Левкович)

Терор проти селян-власників, який влаштував сталінський режим, фактично підготував ґрунт для подальшого винищення українського селянства штучним голодом. Розкуркулення передувало Голодомору.

Усього за час розкуркулення (1928-1931 роки) сталінський режим в Україні:

  • знищив понад 352 тисячі селянських господарств

  • пограбував 1,5 мільйона людей

  • понад половину розкуркулених депортували на північ Росії і до Сибіру

Із розсекреченням архівів ці цифри мають постійну тенденцію до збільшення. Тільки у нещодавно відкритих архівах органів внутрішніх справ, за словами дослідників, чекають на вивчення десятки тисяч справ про розкуркулення.

До кінця листопада 2020 року Радіо Свобода друкуватиме спогади про розкуркулення, архівні матеріали та документи, інтерв’ю із істориками та краєзнавцями – у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство».

Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам свою історію.

Ми просимо повідомити прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) і історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org