Вівторок, 26 січня

– А моя невістка аж 5 мов знає, – хвалилася Галина людям. На весілля подарувала молодим квартиру. Квартира була оформлена на Галину, але вона сказала, що якщо молоді гарно житимуть, то через рік вона її продасть, докладуть гроші і куплять двокімнатну.

– А моя невістка аж 5 мов знає, – хвалилася Галина людям. На весілля подарувала молодим квартиру. Квартира була оформлена на Галину, але вона сказала, що якщо молоді гарно житимуть, то через рік вона її продасть, докладуть гроші і куплять двокімнатну. За цей рік діти її жодного разу у квартиру не запросили в гості. Та нещодавно був день народження в сина, Галина зателефонувала дітям, попередила, що їде до них. Взявши подарунок, вирушила в дорогу. Мати навіть не думала, що колись син з невісткою так її здивують

– Якщо щиро говорити, то я такого безладу в житті ще зовсім ніколи не бачила! – зі смутком в очах розповідає 65-річна Галина Степанівна. – Навіть року ще не пройшло, а квартира в такому стані, що й повірити в це важко. У мене взагалі навіть слів немає щось сказати. Підлогу не мили, напевно, жодного разу, відтоді як заїхали туди, сантехніку не чистили і не терли, про вікна вже мовчу, бо це лише потрібно бачити, в якому вони стані. На кухні запах такий, що хочеться ніс відвернути звідти. Холодильник, мабуть, повністю пропах незрозуміло чим, тепер його тільки викидати, бо не думаю, що його вже відмити можна, але ж він новий майже зовсім.

Син Галини Степанівни, 32-річний Євген, минулої зими одружився, нарешті, з красивою, скромною і симпатичною жінкою з дуже хорошої столичної родини.

– Іринка наша, невісточка моя, аж 5 мов дуже добре знає! – із захопленням розповідала подругам Галина Степанівна напередодні весілля. – На закордонних мовах спілкується дуже вільно. Батьки у неї лікарі та вчителі, інтелігентні люди. Читають багато, подорожують по всьому світу, дуже багато країн побачили вони. І Іринка моя теж багато де встигла побувати за своє життя.

Невістка – гарненька жінка – Галині Степанівні дуже подобалася. Радував її і сам факт одруження вже немолодого досить сина.

– Давно вже пора було йому одружуватися! – міркувала давно немолода мати. – Все-таки спокійніше, коли син влаштований в своєму житті, живе не один, у нього сім’я, значить все добре у нього буде. Може, і дітлахи підуть – це взагалі чудово було б! Це, звичайно, вже справа їх. Самі вирішать, коли!

На весілля Галина Степанівна зробила молодим шикарний подарунок – піднесла їм ключі від нової квартири.

– Квартира однокімнатна, але дуже велика з гарним плануванням, в непоганому районі, – розповідала мати. – На двох це взагалі шикарно. Я вважаю, відмінний життєвий старт, мені б таку підтримку батьки свого чосу дали б, я такою щасливою була б. А далі вже як хочуть – нехай заробляють, беруть кредит, докладають і більшу купують собі. Якщо будуть жити нормально, цю квартиру продамо, нехай купують двокімнатну. Все в їхніх руках, головне бажання і стимул мати.

Син був дуже здивований і зворушений, таким багатим подарунком, ніколи не очікував такого від матері. Після весілля молодята відразу поїхали в подорож, а повернувшись через десять днів, звільнили орендовану квартиру, в якій жили до цього, і переїхали в своє власне житло.

Правда, квартира поки залишилася оформленою на Галину Степанівна. Пенсіонерка планувала на першу річницю весілля, якщо у молодих буде все в порядку, оформити дарчу на свого сина.

З дня переїзду пройшло десь близько року. Галина Степанівна за цей час в гостях у сина не була ні разу – не хотілося набридати молодому подружжю, а діти якось особливо і не запрошували свою матір в гості. Але минулого тижня у Євгена був день народження, і в неділю пенсіонерка напросилася-таки в гості – привітати і подарувати символічний подарунок.

Звичайно, в глибині душі було цікаво подивитися, як молоді влаштувалися, як обжилися, така велика цікавість у душі була в матері.

У квартирі сина її чекав неприємний сюрприз.

– Ні, ну я розумію, всяко буває, – розуміючи говорить Галина Степанівна. – Але тут же вони знали, що я прийду! Я ж не без попередження заявилася. Невже не можна було прибрати хоч трохи? Дві зовсім дорослих людини. Так елементарно сміття винести, посуд помити, підлогу підмести, одяг брудний непрасований заховати в шафу? Як же так?

Невістка Ірина розвела руками – а що такого? Подумаєш, безлад невеличкий, звичайний життєвий побут! Вона у себе вдома, живе, як хоче і може. Немитий посуд і брудна підлога їй особливо взагалі не заважають. Її чоловіка теж це все цілком влаштовує, а якщо не влаштовує, він зовсім нормально може прибрати і сам. Але після важкого робочого дня робити це робити він зовсім не поспішає. А чому за ганчірки та швабри після роботи або в свій законний вихідний день повинна братися лише сама тільки Ірина?

– Так зараз вони всі такі, молоді! – заспокоює Галину подруга. – У всіх є пральні машини, пилососи, а толку немає з порядком. Зараз сучасна молодь не звикла в квартирі прибирати постійно, не модно це сьогодні.

– Ой, не знаю, у мене до цих пір цей безлад в очах стоїть, – зітхає Галя. – Я так засмутилася, навіть передати не можу. Я ж не багачка теж. Так важко дісталася ця квартира, кредит довелося платити багато років, у всьому собі відмовляти. Ремонт теж дався мені недешево зовсім, хоча найпростіший, але все ж.

– Так розумію я все! – умовляє подруга. – Я ж не чужа людина тобі, все ж сама це прекрасно бачила, все пам’ятаю.

– Я їм все, звичайно, висловила, що думала, обом, не соромлячись у виразах. І сватам подзвонила відразу! Теж сказала свасі, що дочка така неакуратна і не господиня зовсім. Так не можна. Сваха ж лікар, чоловік її вчитель, чому вони не пояснили дочці, що жити серед відходів і цвілі можна? Це негігієнічно, як мінімум?

– Ну ось свасі даремно ти дзвонила точно! – зітхає подруга. – Навіщо? На що ти сподівалася? Я тут тебе не розумію зовсім.

– Можливо, дарма, звичайно. Але у мене тоді такі почуття були, що я передати не можу! Зробити вигляд, що нічого не відбувається, я теж не могла. Завжди думала, що вже я буду ідеальною свекрухою. Для сина зробила все, що могла, рік майже не лізла до них, в їхнє життя не лізла. А тепер ось стала для них такою поганою в одну мить.

– Розумієш, проблема в тому, що ти чекаєш від дітей подяки! А ти не чекай. Подарувала квартиру – і забудь! Вони дорослі люди, нехай живуть, як хочуть! Подобається сидіти серед цвілі і недоїдків – та хай сидять!

– Так, навіть нехай і не мріють, я на таке дивитися спокійно не буду, – сердиться Галина. – Забудь. Легко сказати! Так, я чекаю елентарной подяки, а хто б на моєму місці не очікував? І ніякої квартири їм тепер дарувати не буду. Нехай свою купують самі, тоді вони тільки цінувати її будуть, бо то їх праця.

Подруга дуже здивувалася, вона навіть не знала, що порадити. Бо не знає, чи правильно робить її подруга.

Джерело: Українці Сьогодні