Понеділок, 8 березня

«Нас зрадили!». Французька газета написала про розчарування українців від президента Зеленського

Глава держави, який обіцяв боротися з корупцією, стикається з впливом олігархів у своєму оточенні, ризикуючи розчарувати своїх виборців, пише Главком

«Страх регресу стає все сильнішим»

На призначений час перед мерією збирається натовп людей в пуховиках і хутряних шапках. Цим січневим недільним днем в Кривому Розі на вулиці –17°C. Демонстранти по черзі беруть слово на фоні непримітної будівлі.

«Ми дуже бідні, ціни ростуть, а країна під загрозою. Потрібно дати відсіч», – кричить в мікрофон одна жінка.

«Зеленський продав  наше місто олігархам!» – кричить інша.

Президент України Володимир Зеленський в цьому промисловому місті з населенням в 630 000 чоловік ріс. Заводські труби на кожному кроці застилають небо брудним димом. Багато хто з цих трьох сотень людей, які зібралися на протест, голосували за нього на президентських виборах у квітні 2019 року. Тоді їх підкорила критика еліти з боку колишнього гумориста, який тільки робив перші кроки в політиці і був відомий головним чином завдяки ролі президента в телесеріалі. Півтора року по тому виборців охоплює розчарування. «Нас зрадили! –  обурюється заводська робоча Ірина Уманська (33 роки). –  Ми думали, що він буде близьким до народу і позбавить нас від корупції, але він так нічого і не зробив. Хочу, щоб він пішов!».

Багатообіцяючі перші місяці

В роботі Зеленського дійсно спостерігається спад. Його головна обіцянка викорінити корупцію може так і залилася словами, що ставить під загрозу життєво важливу підтримку з боку іноземних кредиторів, а також всі зусилля, здійснені після проєвропейської революції на Майдані 2014 року. При цьому перші місяці виглядали багатообіцяючими. Скасування парламентської недоторканності, формування ДБР, створення антикорупційного суду… Десятки реформ проводилися на максимальній швидкості. Влада навіть заробила  цим прізвисько своїй діяльності – «турборежим».

На хвилі історичного результату на президентських виборах (73%) і абсолютної більшості місць в парламенті його партії «Слуга народу» Володимир Зеленський був переконаний, що йому під силу швидко все змінити. На жаль, він зіткнувся з системою, яка виявилася сильнішою за нього.

Всесильний Конституційний суд чинить йому запеклий опір. Найбільш вражаючий епізод їх протистояння стався в жовтні 2020 року: за зверненням пів сотні проросійських депутатів він скасував цілу низку антикорупційних заходів, що діяли кілька років, вважаючи їх надто жорсткими. Зокрема, судді скасували відповідальність чиновників за декларування доходів, які не відповідають дійсності.

«Масштаби корупції в Україні величезні»

Рішення спричинило гучний скандал в країні і викликало занепокоєння міжнародних кредиторів. Згодом був прийнятий новий, менш жорсткий закон, але це не може виправити руйнування цілої низки антикорупційних заходів. «Ця криза демонструє, що судді – з яких дехто сам звинувачується в корупції –  не готові міняти систему, – вважає політолог Володимир Фесенко. – Масштаби корупції в Україні величезні, це не просто окремі хабарі. Зеленський прийшов з бажанням діяти, але без конкретної програми. Замінити стару еліту недостатньо». Оздоровлення наскрізь корумпованої судової системи є справжньою головоломкою. У грудні 2020 року Зеленський запропонував замінити членів Конституційного суду, але Венеційська комісія (група експертів з конституційного права Ради Європи) виступила проти цього в ім’я незалежності правосуддя (хоча в Україні її практично не існує).

Крім того, сьогодні загрози для боротьби з корупцією виходять і з самого оточення президента. У березні 2020 року, менш ніж через рік після вступу на посаду, Зеленський змінив уряд, вважаючи його результати незадовільними. Всі реформатори були звільнені. Поворотний момент.

«Ніяких ілюзій»

Практично в той же самий момент на ключових постах з’явилися дві неоднозначні фігури, вихідці з клану колишнього проросійського президента Віктора Януковича: новий керівник Офісу президента України Андрій Єрмак і його заступник Олег Татаров. Ім’я другого добре відоме колишнім демонстрантам з Майдану: він був заступником начальника Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ і називав їх «злочинцями». «Коли ми побачили відставку першого уряду і появу Єрмака з Татаровим, відомого корупціонера, то зрозуміли, що більше не варто плекати жодних ілюзій», – згадує Роман Маселко, директор фонду Dejure, який спеціалізується на дослідженні реформ судової системи. Викликає питання і поведінка самого президента. Так, в грудні 2020 року він заблокував притягнення Татарова до відповідальності у корупційній справі. «У Зеленського немає з цього питання чіткої позиції, – відзначає директор Центру протидії корупції Дар’я Каленюк. – Він працює з корупціонерами, чиї інтереси йдуть врозріз з українськими. Чому він це терпить?»

Під питання ставлять в першу чергу не наміри президента, а його досвід. «Він – хороша людина, але нічого в цьому не тямить», – вважає колишній секретар українського Радбезу Олександр Данилюк, який пішов з посади через чотири місяці після призначення. Знайомі з президентом люди вказують ще на одну слабкість: «Йому хочеться, щоб його любили». Популярний актор звик до похвальних відгуків і, мабуть, важко сприйняв першу критику на президентській посаді.

За словами колишніх соратників, дійшло до того, що зараз він живе у «вакуумі» і приймає рішення лише опираючись на опитування. Найдосвідченіші в його оточенні вміють користуватися цією слабкістю. «Там є підлабузники і ще більш впливові представники олігархічних кланів. Вони добре організовані і вміють представляти йому аргументи на користь відмови від невигідних їм реформ», – розповідає Юлій Морозов з партії «Сила людей». В умовах величезного впливу олігархів, які контролюють цілі галузі української економіки, Володимир Зеленський намагається маневрувати між інтересами одних і інших, знайти баланс. Після обрання він дистанціювався від мільярдера Ігоря Коломойського, власника каналу «1+1», на якому виходив згаданий серіал. У прагненні показати, що він не є маріонеткою олігарха, Зеленський не поступився йому Приватбанком (найбільший банк країни), який Коломойський планував повернути після націоналізації у 2016 році. Був навіть прийнятий «антиколомойський» закон, що забороняє повернення націоналізованих неплатоспроможних банків колишнім власникам.

«Проросійська риторика»

Глава держави також провів земельну реформу всупереч протидії олігархів. Проте він зберігає обережність, незважаючи ні на що. «Він не може оголосити їм всім війну, – пояснює Володимир Фесенко. – Це було б занадто ризикованим кроком, тому що вони (олігархи – «Главком») контролюють всі телеканали. Він багато б втратив». Олігархи ж в свою чергу посилили свій вплив в парламенті.

Ці ігри впливу в сукупності зі зростаючими політичними розбіжностями серед більшості привели до фрагментації президентської партії. «Зеленський більше не контролює власну партію, – робить висновок Дар’я Каленюк. – Щонайменше 80 депутатів зараз на боці Коломойського та інших олігархів. Вони просувають проросійську риторику». З чим пов’язаний такий поворот? «Їх купили, – впевнена антикорупційна активістка. – Купити депутата дуже просто». За її словами, тариф становить $2 тис. на місяць, що вдвічі більше за їхню зарплату. Багато оглядачів переконані, що за цими спробами саботажу стоїть Росія, з якою Україна веде війну на Донбасі.

«Москва прагне зруйнувати антикорупційну систему України, щоб перешкодити їй закріпитися в Європі, – стверджує Роман Маселко. – Вона знає, що від цього залежать кредити МВФ і ЄС. Якщо їх більше не буде, Україні доведеться повернутися до Росії».

Дива, на яке сподівалися виборці Володимира Зеленського, поки не відбулося. Як і пророкованої опозиціонерами катастрофи. Проте страх регресу стає все сильнішим. Колишній генпрокурор Руслан Рябошапка, який користувався повагою серед борців з корупцією, але був знятий з посади під час кадрових змін, не приховує песимізму: «Ситуація близька до тієї, що була у 2013 році, коли Віктор Янукович розвернув Україну від Європи до Росії. Сподіваюся, Зеленський не зробить те ж саме. Це було б дуже небезпечно для суспільства. Воно не готове це прийняти»