Четвер, 3 грудня

Президент Джо Байден: що змінюють для України результати виборів у США

Джо Байден не лише закріпив лідерство у перегонах у США, а й практично гарантував собі обрання на посаду президента. У п’ятницю Байден офіційно став лідером перегонів у Джорджії, яку досі вважали “республіканським штатом”, і поволі нарощує свій відрив. За кілька годин очікується зміна лідера у Пенсильванії, де перемогу Байдена також вважають неуникною

Так, вибори у США ще не завершилися. Зокрема через те, що Трамп вже вимагає перерахунку голосів; це може відбутися у кількох штатах, пише Європейська правда

Українській владі – щоби не обурювати однопартійців чинного президента – варто утриматися від привітань на адресу нового господаря Білого дому, доки не завершиться остаточний підрахунок голосів. Втім, стратегію дій необхідно будувати вже зараз, виходячи з нових реалій.

А зміниться для нас чимало, адже зовнішні пріоритети майбутнього президента США будуть суттєво інакшими. 

Тож варто розібратися, чого саме чекати Україні.

Орбан без підтримки

Уряд Угорщини, який агітував за Трампа, також вже не вірить у його перемогу. І йдеться не про інформацію з таємних джерел: про це заявив глава адміністрації угорського прем’єра, один із найбільш довірених соратників Віктора Орбана Гергей Гуйяш.

Оцінювати наслідки програшу Трампа Гуйяш не став, сказавши лише, що команді демократів доведеться вирішити, як проводити свою політику у Центральній Європі. Хоча те, що для самої Угорщини (а точніше, для уряду Орбана) поразка Трампа є дуже небажаним варіантом, не викликає жодних сумнівів.

До слова, фраза про те, що угорський уряд агітував за Трампа – не алегорія. Орбан особисто заявляв про підтримку кандидата Трампа, що, поза сумнівом, у дипломатичному світі вважають геть некоректною поведінкою. Ба більше, навіть на офіційному сайті уряду Угорщини є новина із заголовком про те, що Орбан “домагається чергової перемоги Трампа”.

І навіть якщо в команді Байдена цього ще не помітили (що навряд), майбутньому президентові США про це нагадають у Держдепі, коли на порядку денному з’явиться угорське питання.

Таким питанням може стати суперечка Угорщини та України.

Вона, як відомо, блокує низку форматів співпраці України та НАТО, і тому Штати тут не є сторонніми спостерігачами – кілька разів їм вже доводилося брати на себе роль арбітра. Ба більше, саме цього домагався Орбан, про що ЄвроПравда детально розповідала.

Чому ж угорці пішли ва-банк, позбавляючи себе козирів у разі, якщо Трамп програє? Тому що вони чудово знали: за Байдена нинішня американська підтримка якщо не розсиплеться на порох, то як мінімум буде серйозно підважена.

Річ у тім, що Орбан досі мав підтримку лише у Білому домі, бо знайшов спільну мову та спільні погляди особисто із Трампом. Натомість дипвідомство США мало до угорського прем’єра цілу купу претензій – і щодо дотримання прав людини, і щодо авториторизму. І також щодо тиску на Україну.

Треба підкреслити: це не означає, що тепер Байден вирішить за нас “угорський мовний конфлікт”. Таких ілюзій мати не варто.

Домовлятися з угорцями нам доведеться самим. Та й для Орбана це питання не є суто геополітичним – він щиро вірить у свою місію захисника закордонних угорців. Однак те, що у стратегії щодо Києва він не зможе розраховувати на підтримку Білого дому, справді важливо.

Зараз українсько-угорський діалог з цього питання завмер. Будапешт припинив його ще влітку, не пояснюючи, чого саме він чекає. І якщо зараз принаймні відновиться пошук домовленості – це може бути одним із наслідків виборів у США.

До слова, ще однією державою-сусідом України, яка втратить через поразку Трампа, є Польща, яка неприховано робила ставку на чинного президента США. Однак, до честі Варшави, вона не намагалася задіяти Трампа у своїх суперечках із Києвом. Тож у разі, якщо відносини Польщі та США стануть прохолоднішими, на українсько-польських відносинах це не має відбитися.

Російська “перегрузка”? Ні, не чекайте

Ще важливішим для нас є те, яку політику США оберуть щодо Росії.

Тим більше, що Байден був віцепрезидентом за Барака Обами – а той свого часу прагнув поліпшити відносини Штатів з Кремлем, а у 2009 році зважився оголосити про “перезавантаження”.

Добре відомо, що це рішення не допомогло змінити Росію. Вона не наблизилася до Заходу, а поступливість Обами сприйняла радше як індульгенцію. Помилка у написі на символічній кнопці, яку спільно натискали держсекретар Хілларі Клінтон і очільник МЗС Сергєй Лавров (там було слово “перегрузка” замість “перезагрузка”), стала пророчою.

Та все одно, те, що за президента-демократа Обами Америка прагнула потепління з РФ, викликає запитання – чи не варто чекати того ж від його однопартійця та соратника Джо Байдена?

Найпростіша відповідь на це запитання – ні.

Навіть якби у Байдена-2020 було таке бажання (що саме по собі є доволі сумнівним), за останні 11 років сталося надто багато. Агресивна Росія, яка генерує конфлікти по всьому світу, випробовує нові носії ядерної зброї, отруює своїх опонентів тощо, має зовсім інший імідж, ніж це було у 2009 році, за першого терміну Обами.

Але головне – те, що партія Байдена останні чотири роки атакувала президента Трампа саме через його загравання з РФ, створивши у суспільстві, а особливо серед своїх виборців, чітке несприйняття нового “перезавантаження”. Через це Байден не зможе переступити навіть за найбільшого бажання.

Усе це має суттєвий вплив на політику США щодо Донбасу.

У дрібних деталях вона ще не окреслена – зокрема через те, що майбутній президент ще не визначив свою команду. Тому складно говорити, якою він бачить участь США у переговорах з Москвою щодо Донбасу (чи то через створення аналогу Нормандського формату, чи то через призначення спецпредставника, чи щось інше).

Але основні напрямки своєї української політики Байден вже публічно проголосив.

Він обіцяє надавати військову допомогу Україні, у тому числі летальну зброю, щоб допомогти захиститися від російської агресії. “Джо Байден розуміє те, чого не розуміє Дональд Трамп: Україна бореться за захист своєї незалежності і суверенітету. Успіх України сприятиме кращій безпеці і стабільності Європи, що є в інтересах Америки”, – стверджується в заяві кампанії Байдена щодо українських пріоритетів нової адміністрації США.

А ще планує заохочувати український уряд, бізнес і громадянське суспільство до боротьби з корупцією. Це – ще один, чи не найважливіший пріоритет президента Байдена на українському напрямку.

Реформи без компромісів

Те, що проведення реформ в Україні стане головним індикатором, з якого виходитимуть Штати у побудові відносин з нашою державою – не піддається сумніву.

Це звучить у заявах Байдена. Це є головною вимогою американської дипломатичної системи. І, зрештою, це – те, що сам Байден ставив за пріоритет в останні роки роботи на посаді, коли Обама, по суті, доручив йому операційне керівництво на українському напрямку.

“Європейська правда” вже публікувала детальний огляд минулого досвіду співпраці Байдена з Україною з висновками щодо можливих пріоритетів та їхніх змін у порівнянні з його досвідом на посаді віцепрезидента, підготовлений Центром “Нова Європа” (детальніше читайте у статті “Антикорупція передусім: що змінить для України перемога Байдена“).

Як там йдеться, головний підхід Байдена зразка 2014 року можна сформулювати так: якою б не була допомога США та Заходу, доля України – в руках самої України.

Ґрунтуючись на цьому, США і віцепрезидент особисто до кінця терміну говорили, що Україна має закінчити дві війни – з Росією та з корупцією.

Тому обрання Байдена є дуже доброю новиною для тих політичних гравців в Україні, хто концентрується саме на реформуванні, передусім на антикорупції. Натомість на спроби підірвати антикорупційну інфраструктуру Вашингтон реагуватиме безкомпромісно. А якщо незворотні зміни стануться ще до того, як Джо Байден обійме посаду президента, наслідки будуть дуже неприємними для нашої держави.

Бо якщо протидія Росії, державі, що несе загрозу США, намагаючись змінити світовий порядок, для президента Байдена є самостійною метою, то допомога Україні стати заможною державою такою самостійною метою не є. Це для Штатів – засіб, а не мета. І якщо Україна буде доводити новому президенту, що вона не прагне змінюватися – той не наполягатиме.

Це українським посадовцям також треба добре усвідомлювати.

Україна і НАТО?

Варто окремо наголосити: наразі визначені далеко не всі критично важливі для України напрямки політики нової адміністрації.

Надто багато залежатиме від того, хто стане новим держсекретарем США. Новим безпековим радником. Хто куруватиме український напрямок у Білому домі тощо.

І так само немає розуміння щодо одного з ключових для України пріоритетів – євроатлантичної інтеграції.

Як йшлося на початку статті, є шанс (хоча й немає гарантії), що ми домовимося про розблокування роботи Комісії Україна-НАТО з Угорщиною. Але чи отримаємо ми одночасно із цим підтримку руху України на отримання ПДЧ? Чи стане Байден лобіювати цю ідею принаймні так само, як це робив президент Буш у 2008 році?

Відповідь на це питання, схоже, не знає і сам майбутній президент. І одним із факторів, який визначатиме його відповідь, стане рух (або відсутність руху) з проведення реформ, які Україна має здійснити для досягнення відповідності стандартам НАТО (таких, як закон про СБУ, який давно перебуває на розгляді ВР). Також це залежатиме від того, чи підтримуватиме Україна глобальні безпекові ініціативи та пріоритети Штатів. Тому те, що продаж компанії “Мотор Січ” китайцям наразі заблокований, може бути добрим аргументом на користь нашого зближення з Альянсом.

А от про що можна говорити із певністю – то це про те, що вага міжнародних майданчиків, таких як НАТО, СОТ, ООН тощо, за Байдена обов’язково зросте. Новий президент США, на відміну від Трампа, розуміє їхню важливість.

Для України це – пречудова новина. Адже для опору російській агресії нам необхідна широка підтримка. Одними США тут не обійтися. Тож сильна міжнародна співпраця – саме те, що нам зараз потрібно.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”

ТЕГИ: