П'ятниця, 25 червня

Про Моргенштерна, постпротест та перспективи громадських рухів

Якщо ви не знаєте хто такий Моргенштерн, не варто гуглити. 

Відеоблогер і репер став топовим медійним персонажем і багатієм, поєднавши начебто непоєднуване – епатаж, протест і успєшний успєх. 

Навіщо нам взагалі говорити про російського Музиканта року-2020? 

Підказка – підписки ваших знайомих підлітків в Instagram і YouTube. Його популярність змусила нити навіть… Потапа! 

Виявляється, це через таких як Моргенштерн чесний шлак українського шоубізу не потрапляє в тренди вітчизняних соцмереж. 

Батьки підлітків жахаються примітивності текстів і неоліберальності посилу. “Делай деньги, не сделал  лох, систему не изменить, выкручивайся как можешь“, – короткий переказ найхітовішої творчості. Життєва доля – класичне “був Іваном, а став паном”. Політична свідомість – на рівні Путін і Навальний обидвоє “красавчики”.

На примітивності текстів, як на мене, не варто акцентувати. Це характерна риса поп музики як такої, яка апелює насамперед до емоцій. 

Смисловий ряд про “бабки-бабки-бабки” посутньо не відрізняється від “любов-любов-любов”. 

Цікавіше питання – чому саме Моргенштерн, чому аж така популярність, чому саме зараз?

Як на мене, це ідеальний протестний герой для сучасного молодого покоління. Він каналізує підліткове бунтарство і не стільки втілює цінності цього покоління, скільки показує його можливості. Які як в анекдоті, де наші батьки з інтернетом на ви, ми – на ти, а наші діти – на “пішов на…”

Саме можливості цифрового світу (а також світу з відкритими кордонами і доволі мобільного) формують нову ментальність, яка впливає – а з часом впливатиме ще більше – на громадські і політичні процеси.

Покоління міленіалів (народжених в 1980-1990-х) в дитинстві знало лише одну реальність – ту, яка їх оточувала, яку було складно змінити і від якої нікуди було дітися.

В дорослому віці це спонукало створювати щось матеріальне навколо себе – здебільшого зону комфорту в межах власного помешкання. Інколи – соціальні зміни.

Покоління зумерів (народжених в 2000-х) має чарівний екран, в якому можна побачити життя, інакше ніж в твоєму районі. Туди легко втікти. 

Більше того, там можна створити свій світ, який має шанси стати настільки популярним, щоб впливати на оффлайнову реальність і світ дорослих. 

Заради цієї колонки я подосліджувала, що ж зараз відбувається в російській естраді – на фоні чого так злетів Моргенштерн? 

Найцікавіша тенденція: мастодонти, типу Баскова, знімають кліпи з тіктокерами. Заради збільшення кількості переглядів, адже музичні кліпи зараз монетизуються через рекламу в них. Точка входу в музичний бізнес стала доступною і демократичною, як ніколи.

Моргенштерн, хоч і співає реп, по духу є панком і трикстером. Він дотепно стьобеться з себе і світу довкола, щиро кайфує від своєї творчості, але не протестує проти чогось всерйоз. Того, що йому не подобається, він може просто уникнути.

Західні панки 1970-х і неформали в СРСР вибирали між респектабельним життям і соціальною смертю. 

Або працюєш, женишся, ходиш в церкву чи на партійні збори – або бунтуй в гетто, спи у власному блювотинні поки не споважнієш, пострижешся і станеш як всі. 

Або поки не помреш (звідси зневага до власного тіла, буржуазних цінностей і тд). 

Сучасні (пост)бунтарі вибирають між життям, яке їм не подобається і таким, яке подобається. Їхній бунт веде не до маргіналізації, а до особистого успіху.

Вигнали з університету (де і так дають застарілу освіту), набив собі тату на лобі, щоб не взяли на “нормальну” роботу (офіціантом чи клерком) – завів YouTube, заробив мільйони. Ідеальний протестний герой молодого покоління не бореться за масштабні соціальні зміни – не бачить потреби. Він панкує, дуркує, і красиво влаштовує власне життя.

Нестабільність ринку праці, короткі робочі контракти і загальна прекарність, яка набирає обертів в неоліберальних і цифровізованих економіках, створює попит на такі історії успіху. 

Легко зробити висновок, що це просто казка, черговий заспокійливий “опіум для народу”. 

Але в нової економічної ситуації є і світла сторона. Ця прекарність поєднана з величезними можливостями незалежного заробітку і роботи на себе, яких в пору до соцмереж не було.

Так, блогерами-мільйонниками стають одиниці, однак блогерами-тисячниками, які можуть монетизувати свій блог чи якийсь навик на рівні хоча б 2х мінімальних зарплат – сотні тисяч. 

Іншими словами, Інстасамка одна, комікинь, які знімають вайни – сотні, а умовних манікюрниць чи кулінарок, які працюють з дому і знаходять клієнтуру через Instagram – тисячі. 

З’явилась альтернатива роботи в малому бізнесі, на фабриці чи на державних посадах за мінімальний оклад, прив’язка до географічної локації і економіки регіону зменшилась.

Зрештою, навіть звичайне життя дуже різних людей виявляється достатньо цікавим, аби за ним спостерігати. 

Для прикладу можна подивитись YouTube канал Я і мої кози, або вайни Вікторії Ільчук. Сподіваюся, ви поділитеся улюбленими українськими блогами в коментарях.

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Допис, поширений Віка, та, що смішна😜 (@viktoriia__ilchuk)

Навіть невеликі особисті бренди стають цікавими для локальних рекламодавців. Отож злет Моргенштерна – не казка. З поправкою на масштаб, це цілком реальний життєвий сценарій, і не лише для наймолодших.

Не дивно, що в цих сучасних “бунтарів” і їхніх послідовників і послідовниць виявляються цілком типові буржуазні цінності. 

Ось тут трохи протесту в зовнішньому вигляді і епатажності поведінки, дещо нестандартний життєвий сценарій – вибір на користь цифрової професії, можливо, коштом університетського диплому. 

Але у всьому решта – теплі сімейні стосунки, турбота про здоров’я, безпеку, достаток, і, часто – аполітичність. 

Ця нова ситуація – досить складна новина для громадських рухів, особливо для профспілок і політичних партій. 

Набагато простіше монетизувати навики через соцмережі чи виїхати закордон, ніж включатися в організовану тривалу боротьбу за системні зміни. З цим треба рахуватись.

Наразі громадська діяльність за щось очевидне, яка не вимагає особистих жертв, має більше шансів. 

Щось, що можна робити малими кроками, нерегулярними і емоційними пожертвами за ціною обіду, невеликими локальними проектами – видати книжку про жіночий досвід чи врятувати систему опалення в старовинному палаці. 

Грубо кажучи, це соціальний феншуй – громадський простір, культура, еко-свідомість, освіта, несистемна підтримка тих, хто в біді, права жінок тощо. 

Поза форсмажорами (Євромайдан, війна) громадянська активність стає джерелом приємних емоцій, розвагою і дозвіллям, її можна споживати. 

Це не погана новина – таким чином вона стає масовішою, а спільнокошти – багатшими.

Погана новина, що в цій ситуації системні речі – інфраструктура, трудові права, законодавство і політичні процеси віддаються на відкуп олігархічним групам впливу. 

Тим, хто має ресурси наймати професійні команди, які працюють цілеспрямовано і втілюють бажані одиницям, й зазвичай шкідливі суспільству, зміни. 

“Старе” покоління може подумати, що з цим робити.

Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, головна редакторка “Гендер в деталях”, спеціально для УП.Життя