Вівторок, 26 жовтня

Сміялися в обличчя: історія із затриманням 13-річної українки в Польщі отримала продовження. Ексклюзив

Родина Іовенків живе у Варшаві вже 5 років. Глава сім’ї має невеличкий власний бізнес – допомагає співвітчизникам з України облаштуватися в Польщі та Чехії після переїзду та розпочати власну справу. Однак попередній досвід проживання в Польщі аж ніяк не підготував його до історії, яка трапилася з його дитиною, – і яка вилилася родині у вже рік нервів, судів, погроз та вимушену розлуку зі старшою донькою. А саме це чекало на Іовенків після того, як їхню неповнолітню дитину звинуватили у крадіжці та піддали приниженню і знущанням. Про розвиток історії 13-річної Маргарити, пошуки справедливості її родиною та дискримінацію українців у Польщі – розповідає OBOZREVATEL.

Як польські правоохоронці 13-річну “злочинницю” затримували

Про скандал із затриманням доньки українських емігрантів у Польщі OBOZREVATEL розповідав ще навесні. Неприпустимий випадок із неповнолітньою українкою відбувся у Варшаві взимку 2020 року. 21 січня 13-річна Маргарита на прохання батька, Антона Іовенка, пішла до супермаркету мережі “Biedronka”, аби дещо купити.

“Маргариту затримали в магазині начебто через те, що вона вкрала… упаковку презервативів. Охоронець завів її в підсобне приміщення, там принижував, фотографував, погрожував їй… Казав: “Якщо не будеш рівно стояти, я тебе вдарю – і ти нічого не доведеш”. Нецензурно висловлювався. Директорка магазину, яка була свідком того, що відбувалося, ніяк не втрутилася в ситуацію й не захистила мою доньку”, – розповідаючи про пережите, Антон досі не може стримати емоцій. Хоча з часу тих подій минув уже майже рік.

“Співробітники магазину викликали поліцію. На виклик прибули поліцейські, чоловік та жінка. Вони скували Марго руки за спиною, наче вона не переляканий підліток, а затята рецидивістка, і повезли до нас додому. Коли приїхали до нашого під’їзду, поліцейські зі словами “Ми тобі не носильники” почепили дитині її важкий шкільний рюкзак на скуті і вже посинілі руки – і змусили нести на 4 поверх, де ми живемо… Коли зайшли до квартири, вони не представились. І відмовлялися зняти кайданки, поки я не підписав папір, що дитину мені передали цілою і неушкодженою… Я був сам на сам з ними. Зі мною був найменший переляканий син. І я підписав, аби не зробити ще гірше”, – пояснив OBOZREVATEL чоловік.

За словами Антона Іовенка, коли поліцейські пішли, йому знадобилося чимало часу, аби заспокоїти нажахану доньку. Не одну годину він із дружиною провів, розмовляючи з Маргаритою – і переконуючи її зізнатися, чи дійсно вона не вчинила нічого протизаконного. Дитина наполягала, що ні в чому не винна. Тож батьки вирішили захищати Маргариту за будь-яку ціну.

У Польщі дрібні крадіжки передбачають адміністративну відповідальність – за умови, що сума вкраденого не перевищує 500 злотих. У такому разі справа завершується в суді, який за умови доведеності провини людини присуджує їй мінімальний штраф. У більшості випадків справа до суду не доходить: якщо польську дитину ловлять на гарячому, батьки за зверненням адміністрації магазину просто сплачують вартість вкраденого, проводять із дитиною виховну бесіду вдома – і забувають про те, що трапилося, як про страшний сон.

Проте у випадку Іовенків все сталося зовсім не так. Оскільки ні Маргарита, ні її батьки зі звинуваченнями не погоджувалися – альтернативи суду не було. Через карантин процес відтермінували на пів року, аж поки у серпні 2020-го не завершився судовим вердиктом: невинна.

Попри те, що рішення суду в паперовому вигляді родина Іовенків ще не отримала через карантин, онлайн рішення вже давно оприлюднено

“На суд приїхав тільки я. Ніхто з тих, хто звинувачував мою доньку, не прийшов. Саме засідання тривало кілька хвилин. Суддя просто подивилась відео з камер спостереження в магазині. Там зафіксовано, як Марго просто брала з полиць то один, то інший товар – і потім ставила на місце. І ніде, на жодному кадрі не зафіксовано, аби вона щось забрала. Суддя сказала, що справа закривається за відсутністю доказів вчинення злочину. Попередила, що справу буде закрито за 7 днів і що в базі про неї навіть згадки не лишиться. І сказала, що я можу їхати додому і забути про ті звинувачення”, – розповів батько дівчинки.

Тоді ж відео з камер – як з торгового залу, так і зі злощасної підсобки – побачив і сам Антон. До того адміністрація магазину, а також представники поліції, куди теж звертався українець, категорично відмовлялися показувати те відео. Чоловік розповідає: коли вперше прийшов до поліцейського відділку з проханням показати відео та роз’яснити, чи не перевищили повноважень правоохоронці, закувавши дитину у кайданки – його просто… вигнали. Як розповідає сам Антон, вони заявили “ти нічого не доведеш” та “ніякого відео ти не побачиш ніколи”.

На думку Антона, така поведінка пояснюється страхом ще більшого розголосу. Бо на відеокадрах добре видно, як дорослий охоронець знущається з переляканого підлітка.

“Вони забрали дівчинку в ту будку. Охоронець там знущався з неї морально. Це видно. Він фотографував її. А вона стояла – і тремтіла. Це видно навіть через камеру… І поліція. Вони ж могли подивитися спершу відео з торгової зали. І переконатися, що дитина ні в чому не винна. Але вони не стали цього робити. Вони надівали на неї наручники. Скували руки за спиною, як небезпечній злочинниці. Кинули в машину – і повезли додому. Поліцейський ще й всю дорогу її тримав. Як він потім пояснював: “Щоб вона у вікно не вистрибнула”. Потім, до речі, вони постійно змінювали версії – від того, що жодних наручників не було, до того, що їх на Марго наділи, бо в неї не було з собою мобільного телефону”, – ледве стримуючи емоції, розповів Антон.

Історія майже річної давнини стала також причиною розлуки родини Іовенків зі старшою донькою. Маргариті щодня, ідучи до школи, доводилось минати місцевий відділок поліції. І вона частенько бачила своїх кривдників. Тож зрештою батьки згодилися на її благання дозволити їй поїхати з Варшави: вже кілька місяців Марго живе в Києві з бабусею.

У пошуках справедливості

Намагаючись домогтися справедливості, чоловік звертався до українського консульства у Польщі – там, розповідає, його спершу намагалися переконати “відшкодувати збитки”, не дуже зважаючи на запевнення Антона Іовенка, що він вірить своїй дитині, яка присягається, що нічого не крала.

За майже рік чоловік написав десятки листів та звернень – куди тільки можна.

За майже рік Антон Іовенко написав безліч звернень у всі можливі інстанції

Втім, і з польської поліції, і від українського президента він переважно отримує відписки.

Звернення Антона Іовенка на сайті Урядового контактного центру

“Консулат України в Польщі – казали, що щось роблять. Офіційної відповіді чи оцінки ситуації не було. Звертався до омбудсменів обох країн. Польський уповноважений з прав людини порадив звернутися до поліції, його український колега – послав до консула, бо, мовляв, не уповноважений захищати інтереси українців поза межами України. Омбудсмен у справах дітей у Польщі до цього часу офіційної відповіді не надіслав. Маю неофіційну інформацію, що вони детально вивчають ситуацію, щоб дати оцінку”, – перераховує Антон Іовенко.

Однак ввічливі відписки, як свідчить досвід чоловіка, – не найгірше, що може бути.

“Коли звернувся до Українського дому у Варшаві, мені просто розсміялися в обличчя. Писав також Петру Тимі, президентові Спілки українців у Польщі – той елегантно послав мене подалі. Звертався до різних українських політиків та партій – жодної відповіді. А в Офісі президента моє звернення переадресували в МЗС, звідти – в Консулат. Остання відповідь звідти: все на контролі. І натяк, щоб більше не писав”, – розповідає Іовенко.

Відповідь польського омбудсмена на скаргу Іовенків

Так у поліції відреагували на скаргу родини Іовенків

Так у поліції відреагували на скаргу родини Іовенків

Чоловік намагався домогтися справедливості в польських правоохоронних структурах. У поліції заявили, що кайданки на 13-річній дитині – цілком законний і логічний для Польщі крок. Антон також писав запити та скарги в польську прокуратуру різних рівнів із проханням дати оцінку діям поліцейських та представників магазину та роз’яснити правомірність їхніх дій щодо неповнолітньої дитини – але справи або не відкривали взагалі, або швидко закривали. А деякі працівники прокуратури різних рівнів неофіційно навіть дозволяли собі демонструвати зневагу за етнічною ознакою.

Зрештою Антонові вдалося через суд змусити прокуратуру таки взятися за розслідування ситуації з його донькою. І цим спровокував завуальовані погрози на свою адресу.

“На сьогодні судову справу проти моєї дитини за звинуваченням у крадіжці закрито. У цивілізованому суспільстві це означає, що дитина не злочинець, що вона ні в чому не винна. Однак у своїх свідченнях у межах розслідування за моїм зверненням управляюча магазину вдається до завуальованих погроз: вона чітко зазначає, що знає, де ми живемо і в які магазини ходимо. ЇЇ зацікавленість цією інформацією і те, що вона вважала за необхідне про це прямо заявити, розцінюю саме як погрозу, як залякування. Ба більше: управляюча та охоронець магазину звинувачують мою родину в тому, що ми крадемо спеціально, що ми – аферисти. А прокурор неофіційно радить нам “втихомиритись”, вона – на боці тих, хто ображав мою дитину. Вона відкрито нам заявляла, що ми аферисти та крадії. Прокуратура нічого не робить, а тільки зволікає зі справою”, – переконаний Іовенко.

Чоловік розповідає: за 5 років життя в Польщі жодного разу не відчув до себе як до українця упередженого ставлення з боку поляків. І лише зіштовхнувшись із проявом несправедливості до своєї дитини, відчув на собі сповна, що таке “українофобство” у виконанні окремих представників Республіки Польща. Навіть більше: прояви дискримінації українців саме за етнічною ознакою він тепер помічає дедалі частіше.

Уже після ситуації з Маргаритою Антон Іовенко в тому ж магазині став свідком “пресування” іншого українського підлітка. Чоловікові навіть вдалося зняти на відео, як хлопця б’ють співробітники магазину, начебто теж за крадіжку.

І історій, коли поляки з особливою жорстокістю ставилися саме до етнічних українців, коли роботодавці не доплачували працівникам з України, а правоохоронці з неохотою розслідували злочини щодо українців, каже він, насправді можна знайти чимало.

Новина про загибель українця після удару електрошокером, завданого польськими правоохоронцями. Прокурор піддає сумніву зв’язок між ударом струмом і смертю чоловіка

Втім, якщо це можна пояснити елементарним людським фактором, то відсутність ентузіазму у представників української держави у захисті своїх співгромадян – дивує і засмучує.

Як би там не було, Антон планує йти до кінця. Він запевняє: його головна мета не помста. І тим більше – не бажання стягнути з тих, хто образив його доньку, якусь матеріальну компенсацію. Головна мета – захистити свою родину. І навчити цьому двох своїх маленьких синів.

“Я хочу, щоб мої діти знали, що свої права треба знати – і обстоювати. А не змирятися з тим, що одного разу тебе можуть просто так звинуватити, образити, закути у кайданки – просто так. Просто за те, що комусь не подобаєшся ти особисто або твоя національність”, – каже Іовенко.

Бо ж Європа, як виявилося, – це далеко не завжди про територію. Європа – це насамперед цінності, рівні для всіх закони та готовність їх обстоювати.

ТЕГИ: