Вівторок, 3 серпня

Том Генкс – остання справжня зірка Голлівуду

Голлівудський “татусь” або втілення патерналізму білих чоловіків – хоч як інтерпретують кінообраз Тома Генкса, він залишається найулюбленішою зіркою всіх часів, як на екрані, так і в житті.

За 64-річним актором, який вже понад 40 років знімається у кіно, міцно закріпилося амплуа “доброзичливого татуся”. З репутацією славного хлопця, як у житті, так і на екрані, Генкс поступово перетворився у сивобородого добрягу, який готовий допомогти кожному. Ролі, які він отримує останнім часом, остаточно закріпили цей образ, пише ВВС.

Два його останні фільми – це драма про Другу світову війну “Грейхаунд”, до якої Генкс написав сценарій, вестерн часів закінчення Громадянської війни у США “Новини з усього світу”. Прем’єра останньої стрічки відбулася 7 січня.

За сюжетом Генкс – ветеран Громадянської війни. Подорожуючи повоєнним Техасом, він натрапляє на загублену білу дівчинку (Хелена Зенгель) і вирушає на пошуки її родини. Поступово він переймається теплими почуттями до неї, занурюючись у своє вже звичне амплуа “турботливого татуся”.

Старіння кінозірки

Фактично образ “татуся” – це доля багатьох голлівудських акторів, які почали старіти. Актора-суперзірки в основному Голлівуді протягом останніх років не з’явилося. Багато талановитих акторів є всюди, але мегазірка – це дещо інше.

Це актор – з видатною особистістю і харизмою, яка просто затягує глядача в своє гравітаційне поле.

У "Новинах з усього світу" Генкс зіграв ветерана війни, який об'їхав околиці всього Техасу, шукаючи батьків дівчинки

У “Новинах з усього світу” Генкс зіграв ветерана війни, який об’їхав околиці всього Техасу, шукаючи батьків дівчинки

Він має уїдливу самоіронію Двейна Джонсона або солідність і гідність Дензела Вашингтона. Коли називаєте когось “новим Томом Генксом”, він і є зірка.

Але й суперзірки також старіють. Леонардо ді Капріо – 46, Джонсону – 48 років, Бреду Пітту – 57, Тому Крузу – 58, а Дензелю Вашингтону – на два роки більше, ніж Генксу, – 66.

Це змушує замислитися, а звідки з’являться нові молоді зірки і чи з’являться вони взагалі.

Кіноіндустрія і способи творення зірок кардинально змінилися з 1980-90 років, іншим стало ставлення до маскулінності, з’явилася тонка межа між особистістю й амплуа актора.

Усе це робить таких акторів, як Том Генкс – надзвичайно рідкісним видом.

З перших кроків у своїй кар’єрі, як-от у комедії Пенні Маршалла “Великий” (1988), Генкс грав звичайних хлопців. Його приємне обличчя сусідського хлопчини з пустотливими карими очима та трохи насупленим чолом допомогло йому створити низку образів – від комедій на початку кар’єри до солідних драм.

За дві з них він зрештою отримав два “Оскари” поспіль – за фільми “Філадельфія” і “Форест Гамп”.

А пізніше – до ролей поважних державних діячів у фільмах про американську історію.

Генксу завжди подобалися ролі звичайних людей у надзвичайних обставинах

Генксу завжди подобалися ролі звичайних людей у надзвичайних обставинах

Крім зйомок, він також продюсує багато проєктів, що відбиває його давнє захоплення історією США. Це, приміром, нещодавній серіал HBO “Брати по зброї” (Band of Brothers) про Другу світову війну.

Акторська особистість Генкса складається з чарівної щирості, впертого героїзму і здатності дивуватися. Ця хлоп’яча простодушність є невіддільною частиною його найвідоміших ролей у “Форесті Гампі” (1994), “Саллі” (2016) і “Врятувати рядового Райана” (1998).

Він часто грає реальних людей, адже Генкс завзятий читач історичних книг та біографій. І, схоже, він шукає історії, сповнені оптимізму та гуманізму. Іншими словами, він грає принципово хороших людей.

Так, звичайно, у нього були несимпатичні герої, але лиходіїв він не грав майже ніколи.

Такими були його ролі у стрічці “Спіймай мене, якщо зможеш” (2002), де Генкс зіграв антагоніста чарівного молодого ді Капріо, і у “Їхній власній лізі” (1992), де він зобразив тренера з бейсболу дівчачої команди.

Навіть у гангстерській драмі Сема Мендеса “Проклятий шлях” (2002), де Генкс грає кілера, ми ніколи не бачимо самих його злочинів. Він – зразковий сім’янин та відповідальний працівник. Персонаж Генкса зображений очима його маленького сина, що також пом’якшує враження.

Немодний ідол

Зіркова слава – це також двосічний меч. Те, за що актора люблять, його екранна особистість, яка закріплюється в суспільній свідомості. Відступити від неї стає складно. Актор ризикує надто зануритися в своє звичне амплуа, і його гра стає передбачуваною, якщо не посередньою.

Спроби відійти від традиційного кінообраза коштували Генксу провальними ролями у моторошному анімаційному фільмі “Полярний експрес” і комедії братів Коен “Замочити бабцю”.

Нещодавно у Twitter зав’язалась дискусія про те, чи грав Том Генкс взагалі у дійсно хороших фільмах.

Хоча це припущення й здається безглуздим більшості кіноманів, а мене особисто воно просто обурює, є в ньому дещо цікаве.

Річ у тім, що особистість Генкса сьогодні така видатна, що багато людей, насамперед молодих людей, люблять його не тому, що захоплюються його грою, а тому що він – загальний улюбленець.

Він – голос Вуді в “Історії іграшок”, той, з ким вони виросли.

Новини про Генкса завжди пов’язані з чимось позитивним: ось він допомагає незнайомцям, ось зібрав чудову колекцію друкарських машинок, а ось розраджує заплаканих журналістів.

Треба мати геть кепський характер, щоб не захоплюватися цією людиною, навіть якщо у вас і не виникає бажання передивитися “Форреста Гампа”.

Одна з останніх ролей Тома Генкса - шоумен Містер Роджерс у фільмі "Чудовий день у нашому районі"

Одна з останніх ролей Тома Генкса – шоумен Містер Роджерс у фільмі “Чудовий день у нашому районі”

Є, однак, і менш схвальні відгуки. Вони стосуються не стільки його ролей, скільки загального сценічного образу.

У доброзичливому, готовому кинутися на допомогу “татусеві” критики вбачають патерналізм і праведність білого чоловіка, чия кар’єра розквітла в часи Рейгана у 1980-х роках – епоху, яку вважають вершиною цих цінностей.

Почасти це так, Генкс любить грати жорстких, але справедливих і авторитетних діячів, зокрема солдатів і поліцейських. І моєму поколінню міленіалів такі ролі не завжди до вподоби.

Але якщо Том Генкс – батько покоління бумерів, йому належить мати й бунтівливе потомство.

У цьому може бути частка правди, але вона одразу розчиняється, якщо дивитися кожен його фільм окремо, відкинувши колективний стереотип.

У “Новинах з усього світу” зображено хаотичне і жорстоке життя у Техасі, розділеному Громадянською війною та класовою й расовою ненавистю. Це суспільство, в якому заново вчаться співіснувати білі, чорні і корінні американці. Наслідки цих подій можна спостерігати і в сучасних Сполучених Штатах.

Утім, у найкращих своїх ролях Генкс залишається неперевершеним.

Це роль захопленого сомалійськими піратами капітана у драмі “Капітан Філіпс”, роль зірки дитячого телешоу у стрічці “Чудовий день у нашому районі” (2019), роль командира космічного корабля Джима Ловелла в “Аполлоні-13” (1995), який не втрачає гідності перед обличчям смерті, і роль адвоката Донована, якого відправляють у СРСР часів холодної війни в “Мості шпигунів” (2015).

Том Генкс – представник породи, що вимирає: старомодної кінозірки, чиє “реальне життя” магічним чином відповідає його джентльменському образу. Розмивання межі між реальною людиною і персонажами, яких він грає, є також частиною його зіркової слави.

У наш цинічний час, коли в приватному житті знаменитостей майже не лишається секретів, такі актори як Генкс трапляються дедалі рідше.

Том Генкс – актор, якому ми беззастережно віримо, чоловік, який випромінює таку щиру теплоту, що в нас не виникає сумнівів – його спадок залишиться в історії назавжди.